ІСТОРІЯ БУДІВЛІ

Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва розташований в одній із унікальних палацових споруд, що входять до ансамблю старовинного Подолу. Саме на цьому місці в ХІХ столітті стояв великий двоповерховий будинок у стилі класицизму, що належав останньому київському війту А.Кисилівському. Під час контрактових ярмарків тут були найкращі крамниці, а згодом – велика мануфактурна крамниця І. Шварцмана. 1919 року цей будинок згорів, а вже до 1924 року його розібрали на цеглу.

У роки третьої п’ятирічки, а саме – з 1930 року, розпочато будівництво приміщення для профспілки працівників м’ясорибоконсервної промисловості за проектом архітектора М. Шехоніна.

Це був період, коли набула популярності ідея спорудження культурно-просвітницьких закладів – палаців культури, бібліотек та клубів. Зведена 1933 року будівля вирізнялася цікавими інтер’єрами, зручним сполученням приміщень різного призначення. Застосований при облицюванні вестибюлю мармур створював розкішне просторове враження, ознаки палацу.

Архітектор Шехонін належить до визнаних майстрів зодчества 20–30-х років, в історії української архітектури він залишив по собі помітний слід завдяки проектам численних будинків Києва, переважно для громадських зібрань. Споруда по вулиці Межигірській, 2, в якій розташовано театр, є пам’яткою архітектури періоду радянського конструктивізму, єдина громадська будівля з ознаками згаданого стилю.

Частина споруди, увінчана банею, – центр композиції.

Приміщення було добре відоме киянам ще й завдяки своїй оригінальній назві – «Харчовик», оскільки від початку призначалося для експлуатації як Будинок профспілки працівників харчової промисловості. Тут розташовувалися зали: театральна на 900 місць, кінозала на 230 місць, спортивна, Кругла зала, призначена для клубної роботи, а також бібліотека. Колись тут працювали: народний драматичний театр, капела бандуристів, хорова капела, клуб любителів кіно тощо. Різними формами роботи відзначався дитячий сектор. У статусі клубу працівників харчової промисловості будинок функціонував і в повоєнні роки.

Під час реставрації (1980–90-ті роки, архітектор О. Граужіс) фасадам пам’ятки було повернуто типові риси, притаманні архітектурі конструктивізму (великі чисті площини тинькованих цементних стін, характерний малюнок дерев’яних переплетень усіх вікнин, металеве огородження балкону), та дали офіційну назву – Київський міський центр мистецтв «Славутич». Наразі приміщення перебуває під охороною держави як пам’ятка архітектури. Впродовж 1979-1984 років тут відбувалися вистави Київського театру естради під керівництвом Віталія Малахова.

Вже 15 років у цьому приміщенні працює Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва. Ще на початку (1998 року) було здійснено ремонт і добудовано оркестрову яму.

Наразі в глядацькій залі 420 місць, враховуючи й ті, що на балконі. Кругла зала під куполом часто використовується для проведення художніх виставок.

Отже, історія будівлі написана часом, впродовж якого відбувалися політичні й державні зміни, та її призначення – бути культурно-просвітницьким центром – беззаперечний факт, гідно утверджений щоденною діяльністю Муніципального театру опери і балету для дітей та юнацтва.

«Театрально-концертний Київ», 2012, № 2