Музична драматургія за Кобзарем

Відображення творчості Тараса Шевченка у сучасному мистецтві. Публікації у ЗМІ

Тетяна КРОП,
«Літературна Україна» № 23 (5502), 2013 р.

   Прем'єра вистави Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва «Шевченкові дороги», присвячена останнім рокам поета (після його визволення з Новопетрівського укріплення), стала цікавою спробою розкрити Тараса Шевченка як людину. І не лише для юних глядачів.
   Оригінальним є постановочний задум її режисера-постановника Дмитра Тодорюка — розповісти про різні життєві перипетії видатного поета й художника мовою музичних творів — як української, так і зарубіжної класики. Попервах це трохи дивує. Наявність у спектаклі українських народних пісень на вірші Т. Шевченка «Нащо мені чорні брови», «Ой, три шляхи широкії» та ще кількох творів української музичної класики, зокрема Миколи Лисенка, Костянтина Данькевича сприймається природно. Але ж постановник вийшов за ці межі.
   Та невдовзі починаємо розуміти хід його думки. Адже Дмитро Тодорюк дібрав фрагменти тієї музичної драматургії, що найточніше і найвиразніше передає ту чи ту подію в житті Шевченка. Ці сцени, сповнені надзвичайної багатоманітності художньої мови і змістового паралелізму, розвивають нашу уяву.
Lit ukr 23   Наприклад, донос на Шевченка після написання ним у Києві поеми «Сон» доповнює сцена доносу на розкольників часів Петра І з опери Модеста Мусоргського «Хованщина». Якою зворушливою є зустріч після тривалої розлуки поета із сестрою Яриною в рідній Кирилівці! Її чудовою музичною ілюстрацією є дует Катрі і Марка з опери Михайла Вериківського «Наймичка» — його натхненно співають виконавці ролей Тараса та Ярини — Дмитро Фощанка і заслужена артистка України Тамара Ходакова.
   Несподівано вплівся в канву цієї музично-драматичної вистави і фрагмент опери Джорджа Гершвіна «Поргі та Бесс». І ті джазові мелодії тут теж невипадкові. Адже на сцені йдеться про знайомство Шевченка з неперевершеним американським трагіком, найкращим виконавцем ролі Отелло у XIX сторіччі Айрою Олдріджем.
   Історичним фактом є знайомство великого актора під час гастролей у Російській імперії 1858 року з Тарасом Шевченком. Життя звело тоді людей, схожих за долями. Адже так само, як Шевченко, колишній кріпак, який став українським генієм, чорношкірий Айра Олдрідж мусив полишити Америку, аби не бути рабом. Свідки тих подій згадували, як двоє митців швидко порозумілися, не знаючи мови один одного. Олдрідж співав Шевченкові спірічуелс (духовні пісні афроамериканців), а Тарас Григорович хвилював душу нового знайомого українськими народними мелодіями.
   Різноманітною та насиченою є й драматична лінія вистави: звучать уривки з листів, щоденників Шевченка, спогадів самого письменника й митця та його оточення — Пантелеймона Куліша, Михайла Щепкіна, графа Федора Толстого та його дочки Катерини Юнге, яка навчалася малювання у Т. Шевченка. їх читають мовою оригіналу.
   Усі перелічені особистості були свідками закоханості українського поета в актрису з Нижнього Новгорода Катерину Піунову, котра не відповіла йому взаємністю.
   Безнадійно закоханим бачимо Шевченка у виставі. Героя неабияк засмучує відмова коханої жінки взяти у нього книжки. «Я мав нещастя не сподобатися Вам, — здогадується поет, — але від цього ні моє почуття, ні моя повага до Вас не зникли».
   Велетень слова й духу постає у виставі не забронзовілим, а таким, кому ніщо людське не чуже, а на його життєвих дорогах у Петербурзі, Нижньому Новгороді, Києві веселе щомиті чергується з трагічним...
   Звучить у виставі й Шевченкова поезія — вірші «Мені тринадцятий минало», «Не молилася за мене», уривок із поеми «Сон». їх Дмитро Фощанка читав проникливо, та все ж у надто академічній манері.
   Значну роль у виставі поряд із солістами відіграє хор Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва. Хористам притаманна не тільки вокальна майстерність, вони динамічно рухаються сценою, чудово грають оточення поета.
   Запитавши в автора сценарію та режисера-постановника вистави Дмитра Тодорюка, ким є для нього Шевченко, я почула: «Це одна з моїх найулюбленіших постатей. Але не можу назвати його своїм улюбленим поетом, хоч тричі завдяки віршам Шевченка отримував звання лауреата Чернівецького обласного конкурсу читців. Мені цікавіша проза Тараса Григоровича, його щоденники, де він більше проявляє себе як людина. У поетичних творах, на мою думку, більш виражена його громадянська позиція».
   Увагу режисера привертають також постаті його землячки Ольги Кобилянської, Івана Франка, Миколи Хвильового, Миколи Куліша. І, можливо, вони надихнуть його на створення нових літературно-музичних вистав.