Як на київських сценах Гоголя грають

«Ніч перед Різдвом»

За всіма правилами «великого стилю» поставлена О.Бакланом та Л.Моспан-Шульгою опера М.Римського-Корсакова «Ніч перед Різдвом». Видовищність, забезпечена красивою, емоційно насиченою візуальною картинкою, де головна сценічна конструкція сплетена з лози (художник-постановник Л.Нагорна, лозоплетіння – Т.Бабак) і гармонійно впорядкованими масовими сценами (хормейстер-постановник А.Масленнікова), доповнена чудовою музикою Римського-Корсакова з українськими народними інтонаціями, виразною грою акторів і соковитим гоголівським гумором, робить усім знайомий сюжет ще насиченішим і колоритнішим у сценічній версії. Вистава розгортається у фантастично-фолькльорному ключі. Так, чи не найбільшу увагу і навіть певну симпатію викликає Чорт (В.Плетюх). Цей персонаж є типовим для Гоголя (згадаймо ще, наприклад, «Пропалу грамоту»). У цьому разі на письменника вплинула національна вертепно-інтермедійна стихія. Так, і у творах Гоголя, і у барокових комедіях чорт постає не грізним ворогом людства, а бісом-невдахою, хитрощі якого завжди закінчуються не на його користь. У «Ночі перед Різдвом» той, наляканий батогом і хрестом, змушений «підвезти» Вакулу (А.Гурін) до цариці (О.Гребенюк). Не дивно, що ще одним яскравим персонажем є Солоха (Л.Канюка), яка робить у піднебессі різні капості з чортом, потім по черзі ховає у мішки своїх гостей, ще й всіляко заважає Вакулі дістатися Петербурга. Постановники вистави зазначають, що «темні сили зла, які штовхають людину на негідні вчинки, є нічим іншим як уособленням людських вад, і лише благодатна сила любові здатна здолати їх». І сила ця не лише в коханні Вакули та Оксани (Т.Ходакова), а й у фольклорному началі. Недарма велику увагу постановники приділяють народним колядкам. А коли актори, співаючи, мандрують усією залою, глядач мимохіть стає учасником дійства. Своєрідним обрамленням вистави є звернення до образів Овсеня та Коляди, які пов’язані з народженням сонця після зимового сонцестояння, бо разом з тим вони уособлюють зародження тепла і світла в душі людини. Взагалі звернення до прадавніх символів і фольклорних образів і мотивів – один з головних елементів сучасного українського театру, оскільки це допомагає врівноважити нинішній розхитаний світ, спробувати зберегти його цілісність, зібравши докупи бодай якісь його частинки. І твори Гоголя, хоч би якими, здавалося б, містичними, іноді навіть страшними вони були, також допомагають у цьому.

Ольга Велимчаниця