БАРМАЛЕЙ — БАТЬКО БАРМАЛЮНІ...

Певно, багато хто зрадіє можливості повернутися у щасливу й безтурботну пору дитинства, яку надасть усім охочим Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей і юнацтва. Днями на його сцені відбулася прем'єра балету Юрія Шевченка «Бармалей та Айболить». Це першопрочитання нового твору сучасного українського композитора.

Кожен із нас бодай раз у житті, а хто має дітей та онуків, то й неодноразово, гортав сторінки віршованих казок Корнія Чуковського «Від двох до п'яти» і, звісно, натрапляв на історії про хижого розбійника на ім'я Бармалей і альтруїстичного лікаря Айболить, котрий зцілює звіряток та заради порятунку хворого ладен до Африки помандрувати.
Якщо у казочці для зовсім маленьких усе може бути чорно-білим, то у виставі, хай навіть дитячій, і все ж розрахованій на ширшу аудиторію, сюжетні колізії краще розфарбувати у різноманітніші кольори. Так вирішили диригент-постановник і балетмейстер нового спектаклю, народні артисти України Олексій Баклан та Віктор Литвинов (вони водночас є авторами лібрето за мотивами казок Корнія Чуковського).
Тож автори запропонували малій та дорослій публіці власну версію. Згідно з нею Бармалей, хоч також лиходій, але певною мірою... жертва обставин. Він очолює зграю піратів, захоплює в полон бідолашних звірів і пташок, але, виявляється, робить усе це заради того, аби догодити своїй вередливій донечці Бармалюні. Така-от сила батьківської любові, що часом надихає не тільки на шляхетні вчинки... А у вільний від роботи час Бармалей є сентиментальним мрійником — він доглядає квіти і знов-таки виконує забаганки Бармалюні й навіть танцює з нею танго.
Отже, перед добрими силами на чолі з лікарем Айболить постає завдання перевиховати не так Бармалея, як його кохане чадо. І вони його виконують.
Нова робота Київського муніципального академічного театру опери та балету для дітей і юнацтва є доволі цікавою і вдалою. Зал, затамувавши подих, від першої до останньої миті вистави стежить за всім, що відбувається на сцені, тобто за яскравим, видовищним, динамічним дійством.
Актори танцюють з дивовижною легкістю, проте зрозуміло (і цього не приховують у театрі), що за цією невимушеністю стояла складна й копітка праця. Балетмейстер-постановник Віктор Литвинов вирішив балет у стилі сучасної хореографії, з елементами модерного балету, акробатики. Вона створює простір для імпровізації, і його успішно використовують виконавці.
У виставі чимало гарних акторських робіт. Назву деякі з них: Микита Сухоруков зіграв такого неоднозначного Бармалея, котрий, чесно кажучи, викликає більше зацікавлення, а подеколи й симпатії, ніж його антипод Айболить; Тетяна Циганкова (Бармалюня), Ігор Костенко (Ваня), Катерина Маркова (Зайчик), Світлана Проніна (Пантера).
Чудові костюми і сценографію створила художник-постановник Наталія Кучеря. Візерунок на завісі, подібно до музичної увертюри, вводить глядачів у світ пригод на воді й суші. Бачимо тут якорі, ліхтарі, відриту скриню, з якої «визирають» коштовності. А коли завіса піднімається, полонить багата колористика сценічного простору — блакить неба й річки, соковиті зелений, жовтий, помаранчевий кольори. Так і кортить посидіти під цими екзотичними деревами і скуштувати їхні плоди. Владно кличуть до себе Африка й ріка Лімпопо.
А звукові театральні засоби запрошують до загадкового світу ще перед початком вистави. Заходячи в зал, одразу впізнаємо звуки джунглів. І маємо нагоду довший час послухати їх. 

Тетяна КРОП