Пливти вгору: новий балет і новий статус

Трупа сучасного танцю «Київ Модерн-балет», створена хореографом Раду Поклітару,  за 11 років існування стала брендом у культурному житті України. На момент виходу цього матеріалу вже оприлюднена  важлива новина – рішення КМДА щодо виокремлення театру в окремий заклад культури та надання йому статусу академічного. Унікальний колектив створив вже понад 15 одноактних і повнометражних вистав. І зовсім нещодавно порадував численних шанувальників прем’єрою балету «Вгору по річці» за сюжетом Френсіса Скотта Фіцджеральда на музику Олександра Родіна. Як зізнався сам хореограф, відома літературна історія про Бенджаміна Баттона давно приваблювала його. Коли ж балетмейстер почув струнний квартет київського композитора, то зрозумів, що це ідеальне музичне оформлення майбутньої вистави.

Життя та час мають свої незмінні закони, але в новій постановці Раду Поклітару відображена історія життя чоловіка, яка протікає у зворотному напрямку – проти течії. Герой народжується старцем, поступово молодшає,  аж доки не перетворюється на немовля. У творчості хореографа сюжетні балети є домінуючими, але в них він завжди закодовує додатковий сенс, певну надбудову. Попри те, що історія Бенджаміна Баттона вже неодноразово відображалася і в драматичних виставах, і у кіно, постановнику вдалося здивувати і вдихнути свіжість у знайому класику. По-новому сприймалася  фабула, винахідливо поєднана з відомою драмою «Фауст» І.Гете. В такій версії неприродний процес «староомолодження» забезпечив Мефістофель. Нововведений персонаж періодично з’являється у ключові моменти постановки і впливає на долю Баттона.

Музика хоч і не була написана спеціально до вистави та навіть не є програмною, але чудово резонує з театральною історією, точно відображає її атмосферу. Музичні теми немов створені на замовлення – настільки влучно вони характеризують стан головного героя та відповідають специфічній драматургії цього реверсного сюжету. Наприклад, відкривається вистава цікавим прийомом. Функція вступу ж традиційно яка? – Поступово ввести глядача у атмосферу дійства. В цій постановці це відбувається моментально – починається музична оповідь з точки високої драматичної напруги за якою слідує невпинний розвиток з перевагою дисонуючих співзвуч та ламаною мелодією. Так відображена поява нового особливого життя – хлопчика Бенджаміна. Зазвичай, подібний надрив накопичується поступово, але в цьому контексті композиторське рішення підкреслює старечий крах та кволість героя, передрікає драматичну розв’язку. Натомість, кінець балету – це рафінована світла лірика. Останній акорд, мажорний та стійкий, розчинається у високих регістрах, символізуючи водночас як невинність і чистоту немовляти, так і відхід душі героя в інший світ. Музичні теми постійно накладаються одна на одну, звучать одночасно, створюючи контрапункт, що підкреслює неоднозначність кожного життєвого моменту головного героя, а іноді відображає контрастні стани різних персонажів, присутніх на сцені.

Події балету відбуваються досить стрімко й загалом не порушують відомої сюжетної лінії. Цікаво спостерігати як змінюється пластика виконавця ролі Бенджаміна. Впродовж спектаклю його тіло стає більш вправним, з’являються складніші елементи в рухах, а під кінець все знов спрощується. Виконавців головної ролі двоє – дитячий період героя зображує маленький хлопчик, а перевтілення танцівників відбувається вигадливо й ефектно!

Чорно-білі візуальні проекції Олександра Друганова на заднику сцени створювали досконалий ансамбль з настроєм музики. Зображення не відволікали надміру уваги, а стали посилюючим тлом для сприйняття театральної оповіді. Оригінальними були й костюми, створені Дмитром Курятою.

Того ж вечора глядачам показали ще два одноактних балети. Більш рання постановка Раду Поклітару «Квартет-а-тет» на музику Ада Мааса нагадала й про  іншу грань творчості хореографа – виставу з абстрактним, символічним сюжетом. Ще однією прем’єрою стали емоційно-проникливі «Варіації життя» у постановці провідної солістки «Київ Модерн-балету» Анни Герус. Її філософська та поетична вистава – це роздум про мінливість життя та смакування кожної миті. Для втілення задуму авторка ввела у балет вірш Марини Цвєтаєвої, який пролунав у катарсичний момент, коли здавалося, що посилити стан емоційного піднесення далі вже неможливо. Музичною основою балету стало попурі з творів А. Шнітке, Г. Перселла, О. Арнальдса, С. Андерсена та М. Ріхтера.

Отож, Раду Поклітару виховав не тільки прекрасних виконавців, а й цікавих хореографів, яким є що сказати. До слова, раніше власні постановки презентували учасники трупи – Олексій Бусько («Видіння Рози», «Пори року»), Артем Шошин («Ближче, ніж кохання») та Анатолій Водзянський («Second Floor»), що свідчить вже про певну школу, передачу традицій Раду Поклітару. Тому надання нового статусу колективу дуже доречне.

Галина Дуб