Театр для всієї сім’ї

У самісінькому серці Києва — на Подолі — розташувався унікальний театр опери та балету для дітей і юнацтва. Особливостями адаптації шедеврів світової класики для маленького глядача та планами на майбутнє поділився з кореспондентом газети «Магістраль» художній керівник цього театру Віталій Калітовський.

— Пане Віталію, багато наших співвітчизників навіть не здогадуються про існування такого культурного закладу, як театр опери та балету для дітей і юнацтва. Розкажіть про його специфіку. Кому буде цікаво його відвідати?

— Наше основне завдання — підготовка маленького глядача до сприйняття опер та балетів. Адже опера нелегко сприймається й дорослими, не кажучи вже про дітей. Значна частина нашого репертуару — це серйозна світова музика, адаптована для маленького глядача. Ми робимо все, щоб уже з першого візиту до театру дитина щось зрозуміла і запам’ятала.

Унікальність театру ще й у тому, що це — родинний театр. Нашими відвідувачами є люди всіх поколінь — од трирічних дітей до бабусь і дідусів, які їх приводять. У звичайних оперних театрах є вікові обмеження: дітям відвідувати вистави в них заборонено. У нас же такого немає: дітлахам дозволяється кричати, сміятися, підходити до оркестрової ями — можна майже все! Таким чином наш маленький глядач стає повноцінним учасником вистави. І йому це не може не подобатися!

— Ваш театр досить молодий: він працює лише 34­й сезон. Чи змінився напрямок творчості з часу його заснування?

— Раніше, за радянських часів, репертуар був у значній мірі заполітизований — було багато ідеології. Слід, звісно, завважити, що політика театру має бути патріотичною, ми зобов’язані прищеплювати дітям любов до рідної мови, держави, Батьківщини. Через призму бачення сучасних композиторів ми повинні відображати нашу дійсність.

— Чи з’являтимуться вистави нового жанру в репертуарі театру?

— Звичайно. Наприклад, мюзикл — дивовижний для сприйняття жанр. Коли люди після наших мюзиклів наспівують мелодії, то це свідчить про його успішність. З оперою — важче: мелодії більш складні, не завжди зрозумілі. А на мюзиклі люди відпочивають. У цього жанру є майбутнє.

Мюзикл «Пригоди Гекльберрі Фіна», який ми поставили нещодавно, було створено ще у 80­х роках. Та досі з якихось причин він не ставився. Ми це зробили, і вийшла гарна вистава. Наш співробітник з цеху вокалістів Роман Смоляр нещодавно приніс ноти свого нового мюзиклу «Червона Шапочка». Ми послухали матеріал  і з’ясували, що він дуже цікавий. Скоро очікується прем’єра!

Є у наших планах і постановки дитячих рок­опер! Це будуть вельми яскраві й водночас дуже складні вистави. А якісний продукт вимагає значних часових і матеріально­технічних затрат. Наші люди зараз надзвичайно вибагливі, тож ми повинні справджувати їхні очікування.

Взагалі наш театр відкритий до співпраці. Будь­який композитор може принести свій твір і показати його мені. Якщо він виявиться цікавий для нашого театру, то ми за нього візьмемося. (Іде до шафи — і показує ноти). А ось це очікувані прем’єри світової опери. «Гензель і Гретель» Гумпердінка — яскравий приклад романтичної опери на сюжет казки братів Грімм. Опера видатного англійського композитора Бріттена — «Збезчещення Лукреції» за сюжетом Шекспіра йтиме мовою оригіналу. Сподіваємося, що британське посольство допоможе з авторськими правами. «Чарівна флейта» Моцарта буде йти у адаптованій версії — з перекладеними українською речитативами. Наш режисер Дмитро Тодорюк вже взявся за переклад.

— Чи є у вас конкуренти серед київських театрів?

— Тільки Національна опера може дозволити собі такі постановки, як у нас, бо для них потрібно дуже багато людей.

— Як ви ставитеся до закону 2669-Д, яким запроваджується контрактна система роботи у закладах культури?

— Позитивно! Він дасть сильний поштовх для розвитку театрів. Незадоволені цим законом ті, хто вже не може робити свою справу на належному рівні. Основною причиною служіння у театрі тепер буде фаховість, а не щось інше. За цим законом, того, хто не виконує свою роботу або виконує її погано, після закінчення дії контракту за конкурсом буде замінено на того, хто виконує її краще. Всі ж претенденти будуть у рівних умовах. У мистецтві має бути жорстка дисципліна і конкуренція!

— Як часто гастролює ваш театр? Глядачі яких країн можуть побачити ваші вистави?

— Наш балет регулярно їздить у Швейцарію. Часто виступає за межами театру і наш хор. Солісти мають індивідуальні гастролі. Артистові вони — інструмент для розвитку, тому ми завжди цьому раді!

— Самоокупність театрів — казка чи можливість?

— Усі театри світу дотуються державами чи меценатами — самоокупних немає. У нас така система управління, що коли приходить меценат і хоче допомогти театру, то він не може цього зробити, бо над нами висить велика бюрократична система. Отже людина хоча й хоче, та не може цього зробити.

У середньому театр отримує близько 26 тис. грн з однієї денної вистави. З цих грошей ми маємо оплатити комунальні послуги, виділити кошти на прем’єри, оновлення декорацій, покрити 8 % заробітної плати, бо держава дає 92 %. Тож єдиний шлях — це залучення глядачів!

— У 2012 р. на посаду худрука був призначений відомий театральний режисер Влад Троїцький, за плечима якого організація багатьох вдалих творчих проектів, зокрема GogolFest та інших. Проте в нього не склалися відносини з колективом. У чому причина? Артисти театру не готові до творчих експериментів?

— Аж ніяк. І нинішній репертуар підтверджує, що ми експериментуємо, тобто рухаємося вперед. А тоді, у 2012­му, неправомірно — без конкурсу — його було призначено художнім керівником театру. Це, звичайно, талановита людина, котра має своїх шанувальників, але проблема була в тому, що він захотів водночас усе переробити на свій лад. Основним меседжем була його ідея перейменування театру в «Сковорода-центр». Це означало б звільнення всіх працівників, втрату театром статусу оперного, внаслідок чого театр зник би зовсім. Цього ми допустити не могли.

— Які завдання ставите перед собою, перебуваючи на посаді худрука театру?

— Завдання номер один — отримання театром статусу національного. Це дасть потужний поштовх творчому процесу. Колектив театру вже давно заслуговує на цей статус.

А поза тим докладатиму всіх зусиль, аби наші вистави приносили якомога більше вражень і позитивних емоцій нашим глядачам. Адже працюємо ми насамперед саме для них!