Поміж кімнат

Що таке Коридор? Для тлумачного словника це слово означає прохід, який з’єднує окремі частини будівлі. Для прихильників хореографічного мистецтва «Коридор» – це нова постановка режисера-хореографа Юрія Пристаєцького, яка буде представлена широкому загалу 28 квітня о 19:00 в Київському театрі опери і балету для дітей та юнацтва в рамках фестивалю «КМАТОБ-фест».

Ідея ототожнити людське життя з мандрівкою коридором через різні кімнати-ситуації виникла в митця досить спонтанно. «Задум з’явився приблизно півтора роки тому. Власне коридор – символ життєвого шляху людини, місце її випробувань та митарств. Стало цікаво експериментувати  з цим простором, який може ламатися, стискатися, давити, а стіни можна використовувати як паралельну площину для роботи»,- ділиться Юрій Пристаєцький. Відкладена на дальню поличку пам’яті ідея знов виринула після перегляду телевистави «Strange Fish» англійського фізичного театру «DV8», де одна зі сцен відбувалась у коридорі. Поштовхом до реалізації став осінній Гогольфест-2015, куди хореографа запросила куратор танцювальної програми Христина Шишкарьова. У співпраці з драматургом Талою Онищук був сформований остаточний варіант лібрето філософської вистави-роздуму. Команду професійних танцівників вдалося зібрати досить швидко, але репетиційний період був надзвичайно динамічним і стислим – близько місяця. Втім, побачена 40-хвилинна постановка сприймалася як цілісний творчий продукт з добре продуманою драматургією, а не пробний ескіз чи тизер, які нерідко зустрічаються в програмі фестивалю. Ще тоді вистава запам’яталася як одна з найпроникливіших, а викликаний ажіотаж свідчив, що її сценічне життя має продовжитись. Тож наразі відбудеться прем’єра нової розширеної 60-хвилинної версії, про що захоплено розповідає режисер: «Ми дещо оновили склад виконавців та дописали партії другорядним персонажам, які під час першої постановки мали виконувати виключно практичну функцію – допомагати трансформувати декорації. Тепер у кожного буде своя невеличка історія».

Кожного разу головний герой (Андрій Глушик) обирає – йти прямим коридором, не завертаючи до жодного закутка, де може чекати як приємна несподіванка, так і болюче розчарування, або ж наважитись відкрити двері й прийняти те, що за ними знаходиться. В кожній з кімнат автори моделюють основні життєві архетипи та торкаються вічних питань – стосунків з матір’ю (Анастасія Харченко), близьким другом (Євген Кот), коханою людиною (Яна Артемчук). Натискаючи на ці «базові налаштування» людської душі твір викликає надзвичайно сильний емоційний відгук, адже фактично кожен може ідентифікувати себе із типажами на сцені. В баченні режисера ця історія також про прощення, бо тільки прийнявши та змирившись із обставинами, ми можемо продовжувати рух. Головного персонажа чекають одухотворені злети та болісні розчарування, переповненість почуттями та внутрішня пустота… Здається, що Добро і Зло постійно змагаються за нього. А  можливо ці стихії насправді діють не ззовні, а живуть всередині кожного з нас?

Творче кредо постановника – максимально точно донести до публіки саме ту історію, яка написана в сценарії, а не лишити після перегляду клубок розмито-узагальнених ідей. На його думку, якщо мистецький проект спрямований лише на сублімацію творця, а не орієнтований на глядача, то останній залишається ошуканим. Тому в постановці введено чимало цікавих символів, які, не заводячи у нетрі абстрактних міркувань, підсилюють враження і допомагають легше зчитати сюжет. Ось, наприклад, канат-мотузка, оповита довкола героя, у початковій сцені. Вона нагадує пуповину і дає зрозуміти, що юнак тільки-но прийшов у цей світ і його душа – ще чиста сторінка.

Музичною основою твору стали пісні португальської співачки Дульсе Понтеш. «Ми підбирали композиції, керуючись, перш за все, їх емоційним наповненням, яке мало співпадати із образом, втіленим у конкретний момент вистави, та гармоніювати з рухами», — коментує вибір Юрій Пристаєцький.  Чіткої прив’язки до вербального тексту пісень немає, але загальний характер звучання влучно посилює переживання героїв.

Оформлення вистави також сприяє цьому, адже танцівники не ховаються за зовнішньо яскравими вражаючими костюмами, а немов демонструють «оголені» внутрішні почуття. Це підкреслюють їх однотонні вбрання, переважно тілесно-бежевого кольору. Декорації спектаклю відповідають актуальним сучасним тенденціям – мінімалізм в оформленні та поліфункціональність водночас. На сцені перебувають лише три пересувні вертикальні площини, обтягнуті тканиною того ж кольору, що й костюми. Впродовж вистави вони символізують стіни «Коридору» та перевтілюються відповідно до потреб сюжету.

Художник-постановник – Сергій Скляр, художник – Євген Крючков


Художник по костюмах – Катерина Олішевська, дизайн – Алекс Сербін

За відомим виразом ми приходимо в цей світ і відходимо з нього наодинці. І лише мандрівка поміж кімнат, що і є життям, дарує зустрічі, які змінюють нас. Отож, на прем’єрному показі випаде можливість пережити концентрат вражаючих емоцій, замислитися над головними питаннями буття, та вирішити – що особисто для кожного з нас означатиме «Коридор»?

Галина ДУБ