УКРАЇНСЬКЕ ЛЕБЕДИНЕ ОЗЕРО

Постановник вистави у Київському муніципальному театрі опери і балету Валерій Ковтун добре відомий як знавець та інтерпретатор балетної класики. Блискучий виконавець партії Зігфріда в минулому, він неодноразово звертався до постановки "Лебединого озера", зокрема на сцені Київської опери (1986), в Японії в трупі "Очі Інтернешнл Балет" (м.Нагоя, 1995). Редакція, яка йде на сцені Київської муніципальної опери від 2001р., вперше була продемонстрована у Київському театрі класичного балету в 1989р., а згодом її показали у Югославії (м.Нові Сад, 1991) та Словенії (м.Марібор, 1997). Ця постановка має свою особливість. Поряд із шанобливим ставленням до класичної хореографії Маріуса Петіпа та Лева Іванова, використанням знахідок Федора Лопухова, балетмейстер пропонує власну редакцію. Валерій Ковтун відмовляється від щасливого фіналу, який ствердився в цьому балеті за радянських часів, і завершує виставу загибеллю головних героїв. Саме такий фінал задумував Чайковський і таким був першопочатковий варіант лібрето. Герої балету гинуть, потопаючи в Озері сліз. Проте зло виявляється безсилим перед коханням. І у апофеозі Одетта і Зігфрід постають з'єднаними назавжди у чарівному світі вічної гармонії.

Вистава справді чудова. Побудована за звичним класичним сценарієм. Немає ніяких нововедень та інтерпретацій. Добре це чи погано? На мою думку, добре. Адже сучасним хореографам дуже рідко вдається класичну як у сні річ перетворити у щось цінне. Для цього існують окремі модерні балети. Щодо постановки, декорацій, костюмів та оркестру - все чудово. Моментами в мене навіть бігли мурашки по шкірі. Спочатку я подумала, що це через ну дуже сильну мою любов до танцю, але після вистави я виявила, що не одна була у захваті.

Техніка була досконалою не у всіх. Якщо людина розуміється у хореографії та класичному балеті, вона одразу це помітить. Але були солісти, які вражали своєю майстерністю та професіоналізмом. І це не тільки стосується техніки. Артисти балету дуже артистичні, їм хочеться вірити. Вони настільки занурюють тебе в атмосферу вистави, що здається, ніби ти з ними на балу, чи на озері.

Чи є майбутнє в українського балету? Так, є! Наші артисти гарно підготовлені, люблять свою справу, цілеспрямовані! Я завжди мріяла, щоб наш український балет був кращим навіть за французький Гранд Опера, лондонський The Royal Ballet та російський Маріїнський театр. І на мою думку, це реально! А наше завдання - ходити на вистави та підтримувати наших танцюристів оплесками, усмішками та квітами.

P.S.Справжнє майбутнє нашого балету - маленькі дівчатка, що прийшли на виставу та в антракті повторювали рухи балерин. Вони мене дуже-дуже вразили :)