НЕлялькова людяність





11.02.2015
Ольга Герман

"Ми, дорослі, задаємо собі питання: "А чи не схожі ми інколи на ляльок? Ходимо на роботу, нас звільняють, коли заманеться, змінюють на посаді на більш молодшого, в нас кидають образливе слово. По суті, всі ці дії робить дитина щодо ляльки – кидає, міняє, ламає - як і у людей ламають силу волі", - цими питаннями задавався соліст "Київ Модерн-балет" та хореограф-постановник Сергій Кон, коли створював балет "Лялька. Нова історія Коппелії".

Маючи в своєму професійному багажі не лише класичну освіту, а й ще колись захоплення брейком, Кон намагався наблизити класичний балет не лише до сучасних хореографічних, а й життєвих реалій.

Дійсно, оригінальний балет "Коппелія, або Дівчина з емалевими очима" на музику французького композитора Лео Деліба, що був впевше поставлений у Парижі у 1870 році, має інший сюжет.

 

Створене балетмейстером Артуром Сен-Леоном у співпраці з французьким літератором Шарлем Нюітером лібрето мало в основі оповідання "Пісочна людина" Гофмана.

У початковій версії були ті самі персонажі, місто, боротьба добра і зла.

Проте Коппелія лишилась лялькою, не вона допомогла головним героям врятувати жителів від чар злого мага Копеліуса і перетворення на живий ляльковий театр. Коли головні герої проникають в темний будинок Коппеліуса, то Сванільда, одна з героїнь, просто підмінює ляльку.

А чарівник, що не запідозрив оману, і далі намагається використати маріонетку для своїх підступних намірів. Тому чари не вдаються.

 

Сергій Кон у своєму лібрето хотів показати "нелялькову" людяність ляльки, що вже й не маріонетка зовсім, а жива істота.

"В нашому житті є люди, що взагалі не мають права називатись "людьми". Тобто тут є підтекст, висновок, що навіть лялька може перетворитись на людину завдяки щирим почуттям, дружбі, вірі в себе, власні сили. Можливо, героїня – це лялька з більшою душею, навіть трохи більше, ніж людина. Можливо, вона відчувала, що всередині є людиною", - пояснює Кон.

 

Хореограф каже, що переслухав кілька версій "Копелії", а згодом створив оновлений варіант, де показав своє бачення твору та куди вклав певні меседжі для глядача.

"Переслухав" всі версії – це саме те слово, адже музика Лео Деліба, "геніальна", як зауважив сам постановник, стала поштовхом та джерелом натхнення для нього. Але у підборі музики до своєї постановки Сергій Кон вдався до певної селекції. З оригінального твору взяв майже весь перший акт, частково другий та третій:

"Хотілось зробити балет, розрахований на абсолютно різний вік, щоб було цікаво і зовсім маленьким дітям, і їхнім батькам. А головне, щоб батьки не розповідали дитині,що ж протягом спектаклю відбувається на сцені (бо вони й самі не розуміють). Хотілось зробити прозору, чисту, добру історію. Можливо дитина для себе побачить у виставі простий сюжет - казочку, а от дорослий – знайде подвійне дно, якісь алегорії із сучасним життям. Все ж таки є персонаж, який хоче перетворити всіх мешканців міста на ляльок."

 

… Перед нами ляльки-полонені у будинку чарівника Коппеліуса та замріяні безтурботні мешканці міста. Жителів та ляльок розмежовує особлива пластика руху. Хоча і тих, і інших чекає схожа доля, бо Коппеліус прагне перетворити на своїх ляльок все місто, підкорити і смикати за мотузочки, створювати нові вистави по непередбачуваним сценаріям.

Головна героїня лялька Коппелія (Міе Нагасава) схожа на магічну пташку, що намагається навчитися літати і от їй це вдається, її рухи все менше схожі на механіку маріонетки, але маріонетки не простої, а такої, що прагне стати людиною, ожити, довести, що у неї є душа. 

Прийшла її весна і час розквітнути. Проте в саду міста багата оранжерея і жителі не поспішають приймати Коппелію в свій квітник, ба більше, проганяють її.

 

Коппелія сумує в своїй кімнаті, а Коппеліус продовжує свою виставу: "смик" - і перед лялькою         з'являється дивовижна сукня, якої так хочеться торкнутись, аби стати як ті надзвичайні дівчата на площі міста, "смик" - і з’являється дзеркало, що лише нагадує: "Ти - лялька, і тобі з людьми - не місце"

Такий прийом багаторазово використаний у виставі. Коли відчайдухи Сванільда (Тетяна Циганкова) та Франц (Владислав Євтушенко) потрапляють у будинок Коппеліуса (Артем Тимчук), то хлопець зачаровано спостерігає за Коппелією, знайомиться з нею, а в цей час на задньому плані глядач паралельно дивиться, як злий Коппеліус перетворює на ще одну ляльку Сванільду.

Робота над спектаклем тривала близько року, розповідає хореограф Сергій Кон. Саме лібрето було укладене ще у лютому 2014. Як каже Сергій, проблеми виникали різні. Що там казати, коли таке відбувається в Україні. Після початкового кастингу лишилось відсотків двадцять, решта очікуваного складу змінилась з різних причин, часто особистих обставин танцівників.

 

Для Кона вся робота над балетом досвід, але і відповідальність: "Тобі дають велику трупу і кажуть, що ти можеш робити з нею все, що заманеться"

Ставити класичну хореографію Сергій Кон зовсім не праг, адже сучасна хореографія і її відмінне бачення - це те, що демонструють у своїх роботах артисти театру "Київ Модерн-балет" під керівництвом Раду Поклітару.

Під час роботи над "Лялькою" тяжіння до сучасного танцю стало нелегким випробуванням,бо перепрофілювати артиста класичної хореографії на виконавця сучасної – справа непроста. Академічність балету – теж досить велика перепона на цьому шляху. Тож Кон вважає танцювальне наповнення свого балету радше "адаптованою до сучасної хореографії класикою"

 

Крім танцювальних вимог Сергій поставив перед виконавцями ще одну важливу задачу – акторську гру. Бо, каже, часом класичний балет буває або бідний на емоції, або досить передбачуваний у їхній інтерпретації: "Я вважаю, що для артиста балету складові "танцюрист – актор" мають бути десь рівними. Це вистава, і там має бути присутнє все".

Сергій Кон додає, що не є любителем зачіпати актуальні теми і хоч складно переживає ситуацію в Україні, у виставі цього не інтерпретував: "Звісно, мене зачіпає те, що відбувається в Україні і я це болісно сприймаю. Протягом року я слідкую за всіма подіями і всередині відбувається скручена пружина, яку хтось дужче і дужче скручує, і в якийсь момент їй хочеться розпрямитись, але вона постійно в такому акумулятивному стані".