«Демографічний бум» в... Муніципальній опері

У столичній афіші з’явилися вистави для родинного перегляду

ФОТО ОЛЕКСАНДРА ПУТРОВА

 

ПРИСТРАСНИЙ ДУЕТ ІЗ «ШЕХЕРЕЗАДИ» — ТЕТЯНА ЦИГАНКОВА (ЗОБЄЇДА) І МИКИТА СУХОРУКОВ (ЗОЛОТИЙ РАБ)

 

Київський муніципальний академічний театр опери і балету для дітей і юнацтва можна занести до Книги рекордів Гіннесса (якби була номінація «Як робити повноцінні вистави не маючи коштів»), а ще цей колектив — рекордсмен за кількістю прем’єр в одному сезоні.

Нагадаємо, першою новинкою в театральній афіші стала опера-балет «Стійкий олов’яний солдатик» Сергія Баневича. Вистава двохактна і в ній задіяні практично всі види театрального дійства: танець, вокал — сольний і хоровий; декламація, драматургія і сценографія (диригент-постановник — Анатолій Бойченко, режисер — Лариса Леванова, художник — Людмила Нагорна, хормейстер — Анжела Маслєннікова, хореограф — Віктор Литвинов). Костюми і декорації виконували основне своє завдання — бути зрозумілими і впізнаними з достатньою мірою алегоричності, властивої будь-якому казковому сюжету. Із специфікою жанру мюзиклу оркестр впорався, актори трупи готові до експериментів, змішуванню жанрів, розширенню амплуа. У фіналі вистави (на відміну від першоджерела — відомої казки Андерсена, де герої гинуть) постановники «зачарували» вогонь, з якого живими і неушкодженими виходять Балерина і Солдатик (цей режисерський хід дуже подобається дітям).

Знаковим в афіші театру став мюзикл «Зачарований чумак». Ця казка поставлена на музику Ігоря Поклада, композитора, який нині плідно працює в цьому жанрі, поєднуючи у своїх творах сучасність і фольклор. Безумовним «коником» вистави стала оригінальна сценографія, яка була презентована Оленою Рачковською, що використала техніку української «витинанки», мистецтва копіткого і ефемерного одночасно. Особливої ролі за такої сценографії набуває робота освітлювачів, і тут повною мірою виявили своє мистецтво художники світла Тамара Барських, Микола Музика, Максим Мітюхляєв, тонко граючи з рельєфом і об’ємом, що для такої маленької сцени є найоптимальнішим виходом зі становища. Завдяки легким, ефірним і рельєфним декораціям: казкове здається казковим, а животрепетне — реальним (диригент — Михайло Мороз, режисер — Лариса Моспан-Шульга, хормейстер — Анжела Маслєннікова, художник по костюмах — Людмила Нагорна, балетмейстер — Віктор Литвинов).

Кінець сезону ознаменувався в театрі ще трьома прем’єрами. До 130-річчя з дня народження видатного хореографа минулого століття, реформатора балету, родоначальника так званої «хореодрами» Михайла Фокіна був представлений вечір одноактних балетів. У першому відділі показана хореографічна композиція «Шопеніана». Нагадаємо, сюїта з фортепіанних п’єс Фредеріка Шопена, оркестрована Олександром Глазуновим і Морісом Келлером, була перетворена Фокіним на безсюжетний балет, і вперше показана 1908 року в Маріїнському театрі в Санкт-Петербурзі. Красу суто класичного балету тоді втілили легендарні танцівники: Анна Павлова, Тамара Карсавіна, Ольга Преображенська і Вацлав Ніжинський. Відтоді почалася тріумфальна хода цього маленького шедевра сценами світу. За кордоном він відомий як «Сильфіди» з тих часів, коли виконувався в Парижі в рамках «Російських сезонів» — антрепризи Сергія Дягілєва, балетмейстером якої був Фокін. На сцені дитячого музичного театру «Шопеніану» поставив видатний український балетмейстер Валерій Ковтун в 2004 році. Відновити «романтичні мрії», присвячені століттю романтичного балету Марії Тальоні, Карлотти Грізі, Жюля Перро, до ювілею Фокіна взялася балетмейстер-репетитор Тетяна Качалова. Сольні партії витончено і зі смаком, з ефірною легкістю, за якою прихована висока техніка і професіоналізм, виконали: Дарина Крулевська, Маргарита Кузнєцова, Акарі Кавасакі і Костянтин Виновой.

У другому відділі показали ще один шедевр зі спадщини Фокіна — хореографічну драму «Шехерезада» на музику симфонічної сюїти Миколи Римського-Корсакова. Цей балет вперше поставлено на сцені Муніципальної опери і є дебютом як балетмейстера-постановника Тетяни Боровик. Ще не так давно вона сама виконувала партію пристрасної і чуттєвої Зобєїди на сцені Національної опери України. На головні партії до постановки були запрошені солісти театру танцю «Кияночка» Тетяна Циганкова (Зобєїда) і Микита Сухоруков (Золотий раб). Дует цих молодих танцівників обпалював пристрастю, а соло Сухорукова викликало справжній фурор публіки. Його пластика порівнянна з пластикою Ніжинського, детально намальованої Фокіним, завдяки чому, до речі, така складна постановка донині легко піддається відновленню.

Диригентом-постановником обох вистав виступив головний диригент і художній керівник театру Олексій Баклан. Під його керівництвом різна за змістом і настроєм музика у виконанні оркестру створювала ліричний, романтичний, драматичний і трагічний настрій.

Треба віддати належне Муніципальному театру і його керівництву в особі директора Володимира Меленчукова і його заступника Оксани Соловйової, які всупереч відсутності належних асигнувань з боку мерії Києва примудряються працювати динамічно не лише з поточним репертуаром, але і знаходити можливості для створення нових повноцінних постановок. Адже всього за місяць після двох балетних прем’єр сталася справжня подія: уперше в Україні на сцені театру була показана комічна опера «Персі Тересія» Франсиса Пуленка — за визначенням Мійо, «одного з найпривабливіших композиторів, яких дала світу Франція в ХХ столітті».

Сюжет цієї, на перший погляд, фривольної опери, насправді, якщо відкинути екстремальні прояви святенництва, дуже пасує до репертуару театру для дітей і юнацтва, оскільки слідом за Пуленком і Аполінером, автором п’єси, яка лягла в основу лібрето, силами мистецтва порушує демографічну проблему, актуальну для більшості європейських країн, до яких належить і Україна. І хоча заклик — «Народжуйте дітей!» — в сюрреалістичній формі з-під пера Гійома Аполінера прозвучав ще 1903 року, коли у Франції катастрофічно знизилася народжуваність дітей, а Франсіс Пуленк підхопив його в 1944 році, коли Друга світова війна внесла свої жорстокі корективи до демографії, актуальність проблеми сьогодні залишається очевидною. Звертаючись до батьків маленьких глядачів, на яких переважно орієнтований театр для дітей і юнацтва, Муніципальна опера, таким чином, піклується про те, щоб і так не дуже велика глядацька зала в майбутньому не була порожньою...

Запам’ятався сезон і яскравою постановкою, яку у стилістиці символізму здійснив молодий режисер Дмитро Тодорюк (різнобічна творча особистість: соліст групи «Авіатор», актор, поет, менеджер і генератор ідей). Образну і складно-інструментовану партитуру Пуленка блискуче інтерпретував диригент Михайло Мороз.

Хор Анжели Маслєннікової не втомлюється вражати своєю мобільністю: з артистами французькою вимовою займався Мішель Максимович, ініціатор проекту, аташе з питань співпраці у сфері французької мови при Посольстві Франції в Україні.

Сценографію і костюми Олена Куца-Чапенко вирішила за принципом трансформерів: легкі конструкції, швидко замінюваний одяг, блискавичні перетворення, відповідні динаміці і темпоритму музики і вистави; алегорична бутафорія у вигляді пляшок з сосками — грудей і повітряних кульок-немовлят придумана з гумором. Шкода лише, що всього п’ять вистав мав можливість показати театр за умовами контракту. Нині колектив театру терміново шукає спонсорів, щоб вистава прописалася в афіші. Нині в трупі працюють чудові солісти, які володіють досвідом, а також талановита молодь. Артисти із задоволенням виконували нову для них музику, легко перевтілювалися в різних персонажів. Вокально і пластично гарна Тамара Ходакова в ролі Терези-Тирезія. Поряд з «патріархом» Віталієм Жмуденком (Престо) соковито зазвучали баритони Михайла Гуменного-Петровського і Миколи Ільченка, які навперемінно виконували партії то Жандарма, то Директора театру. У головній чоловічій партії — Чоловіка, що взяв на себе обов’язки і функції жінки, виступив Олександр Лапін — актор з колоритною зовнішністю і пластикою, яка жодного разу не увійшла в резонанс з вокалом, в якій би незвичайній позі не доводилося йому співати.

Пластику відпрацьовувала з акторами Крістіна Шишкарьова, одна з найвідоміших викладачок сучасного танцю в Україні, художній керівник «Вечірньої школи сучасного танцю «Soulb», що успішно співробітничає з «Київ Модерн-балетом» Раду Поклітару, з Оперною студією при НМАУ. Вона змусила ворушитися всіх. Артисти балету Євгеній Барановський і В’ячеслав Катванов танцювали: брейк, флаїнг-ло і все, що на душу їм лягло; солісти стрибали, літали і навіть падали, як справжні каскадери, залучаючи публіку в дію.

Лариса ТАРАСЕНКО